Александр Соколан (avsokolan) wrote,
Александр Соколан
avsokolan

Щаслива країна

Оригинал взят у avsokolan в Happy Nation



Cучасний соціум, як самовпорядковувану динамічну систему, можна умовно розкласти на дві підсистеми: зовнішню (охоплюючу) і внутрішню (вкладену). Внутрішня самокерована підсистема – це ідеальний ринок. Його властивості можна вважати об'єктивними, незалежними від волі людини. Зовнішня підсистема – це політичне і інтелектуальне життя країни. Зовнішня підсистема здатна впливати на результати діяльності ідеального ринку через зовнішні щодо ринку (неринкові) впливи, але, намагаючись досягти своєї мети, має зважати на його об'єктивну реакцію на ці впливи, тобто зважати на об'єктивні властивості ринку. Така двоконтурна модель дозволяє провести умовну межу між об'єктивними властивостями ринку і впливом суб'єктивних чинників на економіку.

Також було доведено, щоідеальний ринок сам по собі не забезпечує неухильне підвищення життєвого рівня усього суспільства. Він забезпечує лише злагоджену (когерентну) взаємодію усіх учасників виробництва. Проте мета виробництва в цілому визначається власниками підприємств. Їх кінцева мета - створити матеріальні блага для себе, тобто зробити, наприклад, собі Роллс-ройс, а не Фольксваген працівникам. Блага, які створюються для працівників, є лише проміжним (допоміжним) результатом задля досягнення власниками своєї кінцевої мети. Власним (невимушеним) рухом ідеального ринку буде його рух у бікмінімізації проміжних результатів, тобто у бік мінімізації частки благ, яка дістається працівникам. Ідеальний ринок поступово (асимптотично) опускається до такої структури вироблених благ, яка відповідає гранично терпимій для цього суспільства соціальній напрузі. Цей процес викладений в " Капіталі" Маркса.

Не повну адекватність теорії Маркса можна пояснити тим, що він, по суті, розглядав лише внутрішню підсистему капіталістичного суспільства. Зовнішні чинники, що здатні відірвати ринкове виробництво від залипання його в зоні максимальної соціальної напруги, це науково-технічний прогрес і примусове, тобто не ринкове збільшення долі благ для працівників. Крім того, сама лише ринкова економіка не єдина складова суспільного виробництва матеріальних благ. Для виробництва вона використовує ресурси спільного використання, які належать усьому суспільству. Це зокрема природні ресурси і наукові досягнення, за які вона має віддати суспільству його долю. Але, щоб користатися цими засобами впливу на ринок, суспільству необхідно виконувати певну роботу сумління. Від того, наскільки воно зможе триматися у межах соціального громадського договору, від того, чи втримаються його члени від гонитви за найближчою для себе вигодою на шкоду суспільному результату, залежить результативність ринкової економіки для усього суспільства.

Зважаючи на сказане, оптимальна модель суспільного виробництва виглядатиме так.

Постійні складові виробництва, або ті, що змінюються повільно, але які водночас потребують для свого створення значної долі громадських зусиль, мають бути виокремлені з-під ринкового саморегулювання. Їх створення має бути плановим на користь усього суспільства. Це, наприклад, дороги, мости, енергетичні мережі, електростанції, каналізації, водопроводи, тобто все те, на що не впливає швидкозмінна ринкова кон'юнктура, а доцільність його створення можна спрогнозувати з великою ймовірністю. З точки зору ринку, такі складові суспільного виробництва можна розглядати як ресурси суспільного використання, разом з надрами та іншими природними ресурсами. (Мимоволі виникає питання: а чому не можна усю промисловість виокремити з під ринкового саморегулювання? Чому не можна повністю перейти на планову (соціалістичну) економіку? Як ми відмічали, командні методи координування виробництва не в змозі утримати в полі зору надскладну систему виробництва. Соціалізм був актуальний, поки створювалися базові потреби суспільства - Магнітка, Дніпрогес, гумові галоші. Коли вони були задоволені, і суспільству знадобилися жуйка, грілка для вуха і мереживна жіноча білизна, соціалістична економіка впала під тиском цеховиків, що розбестили хабарями партійну і державну номенклатуру).

Другою умовою досягнення високої громадської ефективності ринкової економіки має бути велика частка вартості праці у вартості вироблених товарів. З точки зору вибору цілей громадського виробництва такий підхід є переорієнтацією економіки на виробництво продукції для широких мас. А з точки зору ринку це дозволяє працівникам купувати те, що вони виробляють, тобто створює привід для нарощування виробництва в їхніх інтересах.
Науковий прогрес потрібен для створення нових цілей виробництва, що спонукатиме до створення нових виробництв і розпалюватиме конкуренцію за трудові ресурси. Це саме по собі здатне викликати зростання оплати праці, а отже, через збільшення попиту широких верств, зростання виробництва в інтересах всього суспільства. Тоді ринок почне робити " вдих", втягуючи в себе робочу силу. Запускатимуться процеси невимушеного (природного) зростання ринкової економіки. Ринок стане таким, яким ми його уявляли, коли шли від соціалізму.

Що з цього на сьогодні має Україна?

Ми маємо державний авіаційний завод і приватні мережі розподілу електроенергії, а має бути навпаки. Ми дотуємо споживання енергоносіїв, якими торгують приватні компанії. Цим, по суті, з держбюджету суспільство платить приватним компаніям за ресурси суспільного користування. А мало б бути навпаки. Наша система оподаткування така, що основним об'єктом оподаткування є заробітна плата працівників. На кожну зароблену гривну нараховується гривна податків, тим самим знижуючи і без того малу частку вартості праці у вартості готової продукції. Все б нічого, якби ці податки перенаправлялися незаможним та пенсіонерам і тим збільшували попит на звичайні товари і послуги, але вони, здебільшого, через бюджет трансформується у джипи, яхти, елітну нерухомість і тому подібне. Усе це означає, що економіка зорієнтована на виробництво благ для тонкого прошарку заможних, хоча повинно бути навпаки. Наша наука перетворилася на ясла для шарлатанів, що труться біля влади. Розтринькуються і без того мізерні ресурси, що виділяються суспільством на науку. В цілому можна сказати, що українське суспільство " залипло" в зоні, наближеній до максимальної соціальної напруги. Раніше ми образно називали такий стан безсовісною координацією.

Граничні (махрові) стани суспільств такого типу зараз можна спостерігати в деяких африканських державах. Це жорстка тиранія з примітивною економікою і вкрай нерівномірним розподілом благ на користь верхніх шарів суспільства. Якщо по горизонталі відкладати кількість людей, а по вертикалі їхі статки, то діаграма добробуту такого суспільства виглядатиме як загострена піраміда. Потреба в ефективності підштовхує такі режими еволюціонувати. Еволюція моралі тече у бік більшої справедливості, а під її тиском економічний лад рухається у бік більш рівномірного розподілу благ. Природний хід такої еволюції - поступове вирівнювання розподілу доходів, починаючи з верхніх шарів ієрархії. Еволюція поступово розрівнює (спилює) вершину піраміди розподілу. Це означає, що певний кодекс рівності і поваги до правил складається спочатку тільки серед верхніх шарів еліти по відношенню одне до одного, і лише поступово він опускається до все більш низьких шарів ієрархії. Початкові фази цієї еволюції - не що інше, як феодалізм в тому або іншому його вигляді. Цю фазу розвитку соціуму ми зараз спостерігаємо на Україні.

Високоефективне справедливе суспільство - те, чого ми прагнемо, не може триматися без певного рівня свідомого самообмеження громадян у рамках прийнятого соціального договору, тобто у рамках прийнятих в суспільстві моралі і законів. В цьому випадку воно не розтрачує сили на підтримку ладу (консистентності), а майже цілком витрачає їх на творення. Це означає, що місту, наприклад, вистачає двох податкових інспекторів замість управління податкової інспекції, а з нею тих, хто перевіряє податкову інспекцію і тих, хто контролює перевіряльників. Це суспільство з високим рівнем довіри усередині себе, а отже - відкрите суспільство. У такому суспільстві громадяни довіряють одне одному, а отже – складають і втілюють в життя оптимістичні плани. Саме таке суспільство можна назвати щасливою нацією, тому що щастя нації не у багатстві, а в тому, щоб кожен не почував себе обдуреним.

Головне питання для нас зараз: чи готове українське суспільство до наступного еволюційного стрибка?

Tags: економічна модель, капіталізм, соціалізм
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments